Виступи на педраді

Приклади пропаганди: аналіз та протидія.

ВИСТУП НА ЗАСІДАННІ ТВОРЧОЇ ГРУПИ 2023

В умовах російсько-української війни актуальним постає питання впливу ворожої пропаганди не тільки на дорослих, а й на учнів. Важливим чинником, який дає змогу подолати вплив на свідомість в умовах бойових дій є предмет «Громадянська освіта». Саме вивчаючи його, можна зрозуміти, який вплив чиниться на свідомість людини маніпуляторами. Особливе місце в цьому займає розвиток критичного мислення в школярів. Адже, сформована, критично мисляча особистість не може стати жертвою маніпуляцій. Про це й буде мій подальший виступ.

 У веденні агресивних впливів (наприклад, Росії проти  України) існує два аспекти – це кінетичний метод (прямі фізичні дії, приміром ведення прямої війни у вигляді обстрілів) та некінетичні методи, до яких належить інформаційна війна у вигляді пропаганди. 

Некінетичні методи потребують значно більше зусиль, і часто їхній аспект у війні становить понад 80%. Іноді вся стратегія протистояння побудована виключно на некінетичних методах. Кінетичні методи є вторинними і не завжди потрібними.

Некінетичні методи, а саме пропаганда, побудовані за такою схемою: відправник – повідомлення – отримувач – когнітивний ефект.

Пропаганда стає неможливою, якщо не відбувається когнітивного ефекту, тобто якщо на одному з етапів схему перервати (1). 

Ланцюг може перерватися, наприклад, між повідомленням та отримувачем. Цей механізм переривання впливу пропаганди використовувався Україною, коли був відключений один із каналів потрапляння маніпулятивної інформації до споживача. Йдеться насамперед про відключення каналу комунікації (прикладом є вимкнення російських телеканалів та блокування російських соціальних мереж на території України). Проте, на жаль, цей метод руйнування схеми є малоефективним, особливо в сучасному цифровому світі, коли існує маса альтернативних каналів передання цієї інформації. Зокрема, це стосується українських ЗМІ, які ретранслюють меседжі країни-агресора. 

В Україні існує низка медіа та політики, які поширюють російські наративи. Це, до прикладу, медіа, які підконтрольні проросійським політсилам (наприклад, 112, NewsОne та ZIK), або ж сайт “Страна” тощо. Блокувати це джерело пропагандистських меседжів значно важче, оскільки тут тонка межа з правом на свободу слова та самовираження.

Тому варто розглянути такий зв’язок, а саме між ланкою отримувач  – когнітивний ефект (коли споживач отримав цю інформацію, а когнітивна реакція не настала). Способом когнітивної протидії є медіаграмотність та критичне мислення в більшості споживачів інформації. 

Це довгострокова перспектива зменшення впливу пропаганди та дезінформації. Досягти її швидко, на жаль, дуже складно. Проте це варто робити, і з часом, коли споживачі отримуватимуть ці шкідливі впливи, вони не реагуватимуть на них, що перерве схему пропаганди. В момент, коли суспільство стане розуміти, що на нього намагаються впливати, цей вплив стане неможливим, і когнітивна реакція не наставатиме.

Чому так важко протидіяти пропаганді?

Ключовими важелями впливу пропаганди є ті меседжі, що викликають у суспільства емоційну реакцію, і переважно це негативна емоційна реакція: злість, роздратування та розчарування. 

Емоційно забарвлена інформація значно краще запам’ятовується і відразу потрапляє в довгострокову пам’ять. Про це пишуть багато психологів, зокрема М. Кузнецов у своїй статті "Емоційна пам’ять людини" ("Вісник Харківського національного університету"). У ній ідеться, що "інформація, емоційна забарвленість якої відповідає емоційному стану, актуалізованому при запам’ятовуванні, краще запам’ятовується".

За емоції в людському мозку відповідає структура, що називається мигдалеподібне тіло, або мигдалина (лат. corpus amygdaloideum). За критичне мислення відповідає інша структура мозку, що називається неокортекс, або нова кора, яка є значно пізнішим еволюційним надбанням, ніж мигдалина. Відповідно, у більшості людей свідомість поступається впливу мигдалини. Якщо пояснювати простіше – то тоді, коли в людини інформація викликає емоційний сплеск, це зазвичай пригнічує критичне мислення. Саме тому іноді найабсурднішу, проте дуже емоційно забарвлену інформацію люди можуть сприймати за правду. Про це пише нідерландський нейробіолог Дік Сааб у своїй книзі “Ми – це наш мозок”.

Яскравим прикладом є інформація про нібито розіп'ятого хлопчика в Слов'янську, яку поширювали російські пропагандистські ЗМІ. Незважаючи на абсурдність, значна частина населення Росії сприйняла її як правду, а спростування цієї інформації не становило такого емоційного навантаження, тому навіть не запам'яталося. Навіть якщо воно і було сприйняте, це не означатиме скасування когнітивної реакції.

Проте насправді існує і зворотний зв’язок: коли людина починає аналізувати і думати над інформацією, то емоційне навантаження цієї інформації значно знижується.

Зауважу, що це працює і з позитивними емоціями, прикладом цього є вплив на українське суспільство комедійного серіалу “Слуга народу”. Позитивний образ Голобородька (головного героя серіалу) був настільки пов’язаний з актором, який його грав (Володимиром Зеленським), що це сприяло когнітивній реакції і спричинило перенесення цього образу на реальну людину Володимира Зеленського. В результаті це стало однією із серйозних причин його перемоги на виборах Президента України.

Ще однією умовою впливу маніпуляцій є необхідність, щоб висновки були не дуже очевидними і в отримувача інформації виникало почуття, що він сам їх зробив. У разі якщо у споживача виникне підозра в спробі ним зманіпулювати, це може блокувати когнітивну реакцію.

Часте повторення однієї і тієї самої інформації також є методом дії пропаганди, оскільки повторення інформації теж сприяє її відбитку в довгостроковій пам’яті. Тому очевидним механізмом протидії в цьому разі є таке саме інтенсивне повторення спростування цієї інформації.

Флемінг Сплидсбоель Хенсен, старший науковий співробітник Данського інституту міжнародних досліджень, відзначає такі кроки протидії пропаганді:

нове законодавство;

технічні рішення (використання штучного інтелекту);

фінансування (суспільне мовлення);

якісна журналістика;

когнітивна протидія.

Україна наразі використовує методи протидії пропаганді як у короткостроковій перспективі (вимкнення деяких каналів інформації), так і довгостроковій – розвитку критичного мислення у суспільства. Ця стратегія є правильною. Проте варто розробляти й інші методи переривання ланцюга споживач – когнітивна реакція, а саме створювати сприятливі умови для розвитку якісних медіа. Це можливо в разі розвитку ефективної саморегуляції або ж співрегуляції в медіа.

 

Джерела інформації:

Доповідь Флемінга Сплидсбоеля Хенсена, старшого наукового співробітника Данського інституту міжнародних досліджень.

М. Кузнецов стаття "Емоційна пам’ять людини". "Вісник Харківського національного університету".

Дік Сааб  "Ми – це наш мозок".

Екологічне виховання. Прикладний аспект.

ВИСТУП НА ЗАСІДАННІ ТВОРЧОЇ ГРУПИ 2021

Постановка проблеми у загальному вигляді та їх зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. З року в рік екологічний компонент набуває все більшого значення. В першу чергу це зумовлено тим, що природні ресурси, їх відтворюваність мають скінченні величини, а тиск від діяльності людини на природу зростає і став практично неконтрольованим, майже не прогнозованим. Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди. Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з раннього дитинства. В. О. Сухомлинський вибудував чітку педагогічну систему долучення школярів до пізнання, збереження і збагачення природи. Він наголошував, що людина була й завжди залишається дитям природи [1, с.127]. Великий педагог вважав, що активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівськи бережливо ставитись до неї – ось яку позицію нам треба виховувати в учнів у процесі їх взаємодії з природою [2, с. 395].

Отже, екологічна освіта і виховання покликані забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв'язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати прагнення і вміння брати активну участь в охороні й поліпшенні навколишнього середовища. Все більше освітян схиляються до необхідності екологізації всіх навчальних предметів. Вчені та методисти проводять ґрунтовні дослідження, створюють спеціальні програми Виходячи з усього вище зазначеного можна переконатися, що тема даного дослідження є актуальною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні засади екологічної компетентності розглядаються в дослідженнях С. Бондар, С. Головіна, К. Корсак, А. Маркової, Дж. Равена, В. Стрельнікова, А. Хуторського, І. Ящук та ін. Основні підходи до формування екологічної культури, з'ясування її сутності та структури визначено у працях О. Гуренкової, Д. Єрмакова, С. Жданової, О. Колонькової, Н. Пустовіт, Л. Руденко, Л. Титаренко, С. Шмалєй та ін.   

Постановка завдання. Зважаючи на актуальність теми, метою статті є обґрунтування основних аспектів, форм та методів здійснення екологічного виховання учнів на уроках та в позаурочний час при вивчення природознавчих дисциплін. Дослідження проводилися у комунальному закладі «Навчально-виховний комплекс - спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад І- III ступенів №26 – дошкільний навчальний заклад –дитячо-юнацький центр "Зорецвіт",м.Кропивницький».
Виклад основного матеріалу. Шкільний курс біології із залученням різних заходів позакласного і позашкільного характеру екологічної спрямованості спроможний формувати у молоді сучасну екологічну культуру, досвід творчої діяльності й емоційно-ціннісне ставлення до пізнаваного світу, знань, людей.

Соціальним замовленням сучасній школі в галузі біологічної освіти є перегляд концептуальних підходів до уточнення цілей біологічної освіти, нової побудови біологічного курсу, приведення методичної системи навчання біології у відповідність з рівнем розвитку педагогічних і психологічних досліджень [3]. У стандарті природничо-наукових дисциплін мету вивчення освітньої галузі «Біологія» визначено відповідно до концепції середньої біологічної освіти.

Аналіз одержаних у процесі системно-структурного аналізу наукової літератури і вивчення матеріалів педагогічної практики надав можливість виділити певні критерії екологічної компетентності: а) інформаційна компетентність про нормативи екологічних процесів та характеристики на основі набутих знань з окремих предметів; б) оперування та перетворення інформації, відтворення закономірностей на основі функціонування когнітивних процесів; в) особистісне ставлення до фактів, прояви ставлення у емоціях та вчинках; г) обсяг і спрямованість практичних еколого - перетворюючих дій та умінь [4].

На основі виділених критеріїв вченими виявлено шість рівнів у динаміці формування екологічної компетентності. Перший рівень – предметний, є вихідним, найнижчим рівнем виконання завдань. На другому рівні, який можна позначити як відсторонений, є наступним за складністю виявів. На третьому рівні зафіксовано встановлення учнями на основі одержаних інформаційних даних майбутніх результатів як екологічних наслідків, що дало підстави позначити даний рівень як наслідковий. На четвертому рівні, причинно-наслідковому, учнями фіксується наявна, різна за змістом і формою інформація, на її основі виділяються чинники, які зумовлюють зміни, вони підлягають, у процесі їх обробки учнями, класифікації за декількома параметрами і головним чином за їхньою складністю та вагомістю. На п’ятому рівні – абстрагування – виявлено спроможність добувати самостійно частину інформації. На шостому рівні, позначеному як теоретичний, зафіксовано виділення учнями інформації за будь-якою формою подання, вміння швидко і адекватно її перекодовувати і вводити до інших структур [5].

До змісту екологічної освіти відносять загальну екологію, екологію людини, екологію адаптацій, екологію ноосфери.

Екологічна культура особистості складається з трьох взаємопов'язаних складових: екологічних знань, екологічних переконань, екологічної діяльності. Це визначає форми і методи діяльності, спрямовані на накопичення екологічних знань, формування екологічних переконань та необхідних умінь в умовах ігрової й трудової діяльності.

Перша складова – накопичення екологічних знань – передбачає: дослідження учнями досвіду природоохоронної роботи (анкети, інтерв'ю, бесіди, випуск екологічних газет); оволодіння знаннями про екологічну обстановку в Україні (бесіди, екскурсії, відео- та телефільми); ознайомлення з традиціями культури, природокористування українського народу; оволодіння знаннями про охорону рослин та тварин рідного міста чи району (екопрогулянки, участь у роботі гуртків, фітодизайн, екопоходи по околицях); зустрічі з ученими – екологами, діячами літератури, мистецтва, екологічні вечори.

Друга складова – становлення екологічних переконань. Через диспути, обговорення, дискусії, конференції, утвердження власної позиції у класі, школі, за допомогою конкретних справ, пов'язаних з екологією, формується переконання в тому, що до природи треба ставитися відповідально, берегти все живе; розв’язувати екологічні проблеми можна тільки спільними зусиллями, на основі знань законів природи.

Третя складова – екологічна діяльність – включає:

– природоохоронну діяльність (ведення щоденників спостереження за природою, догляд за кімнатними рослинами, клумбами біля школи, конкретна трудова діяльність під час екодесантів – розчищення парків, скверів мікрорайону); екологічна розвідка околиць, оформлення Червоної книги школи, прокладання та оформлення екологічних стежок, польові ігри на природі;

– ігрові форми діяльності: конкурси і турніри на зразок КВК, конкурси-аукціони (на знання якої-небудь теми, пов'язаної з природою); науково-фантастичні проекти з охорони навколишнього середовища; турнір знавців природи; конкурс розповідей про рослини, тварини; вікторини, ігри-екскурсії, пізнавальні екскурсії з іграми (наприклад, «Лісова стежинка» – гра на природі з зупинками «Змішаний ліс», «Мурашники», «Пташині голоси», «Як поводитися в лісі», пізнавальна гра «Лісові загадки», рольові ігри; прес-конференція – гра-бесіда знавців природи; свята «Лісовий карнавал»).

Практика свідчить, що екологічне навчання та виховання на уроках щодо забезпечення становлення у школярів бережливого ставлення до природи має продовжуватися в позаурочній, позакласній та позашкільній роботі..

Висновки. Отже, найефективнішим буде таке екологічне виховання учнів, яке максимально наближатиметься до їхньої життєдіяльності, коли учні зможуть користуватися здобутими екологічними знаннями в господарчій діяльності, побуті. Дуже важливо наблизити екологічне виховання до повсякденного життя – сприяти усвідомленню школярами того, що розв'язання екологічних проблем залежить практично від поведінки та вчинків кожного там, де він живе, вчиться, працює. При цьому дуже важливо враховувати виховання національної свідомості, етнічно-екологічні аспекти і природні особливості рідного краю, роз'яснювати ідеї системності всіх природних явищ, тісних зв'язків локальних і глобальних процесів, взаємозв'язків екосистем усіх рангів, важливої ролі законів збалансованості і гармонії в природі. Подальші дослідження необхідно спрямовувати на вивчення емоційно-психологічних, інтелектуальних та вікових особливостей школярів у процесі поступового, безперервного і результативного формування екологічної культури особистості.

 

 

Джерела інформації

1. Сухомлинський В. О. Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів учнів / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори в п’яти томах / В. О. Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1977. – Т. 5. – С. 122-139.

2. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1984. – 280 c.

3. Концепція екологічної освіти України. Затверджено Рішенням Колегії МОН України № 13/6-19 від 20.12.01. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-148B3B2021C2C/list-B407A47B26

4. Пустовіт Г. П. Теоретико-методичні основи екологічної освіти і виховання учнів 1 - 9 класів у позашкільних навчальних закладах : монографія. / Г. П. Пустовіт. - К. - Луганськ : Альма-матер, 2004. - 540 с. 5. Прокопенко О. О. Екологічне виховання у процесі вивчення біології / Прокопенко О., Демидова Т. // Рідна школа. – 2005. - № 3. – С. 72 -75.

Формування соціалізованої особистості, підготовленої до професійного самовизначення засобами суспільствознавчих дисциплін (Виступ на засіданні творчої групи) 2016 рік.

Соціалізація особистості та професійне самовизначення багаторазово зустрічається в суспільствознавчих дисциплінах (історія, курс «Людина і світ»)

В курсі «Людина і світ» соціалізація особистості та життя в суспільстві винесено в окрему тему. Тому на початку хочу зупинитися на теоретичних аспектах даного питання та як воно викладається суспільствознавчими дисциплінами. Отже, що таке соціалізація.

Соціалізація особистості – це двосторонній процес засвоєння індивідом соціального досвіду того суспільства, до якого він належить, з одного боку, і активного відтворення і нарощування їм систем соціальних зв’язків і відносин, в яких він розвивається – з іншого.
Людина не тільки сприймає соціальний досвід і оволодіває нею, але й активно перетворює його у власні цінності, установки, позиції, орієнтації, в власне бачення суспільних відносин. При цьому особистість суб’єктивно включається в різноманітні соціальні зв’язки, у виконання різних рольових функцій, тим самим перетворюючи навколишній її соціальний світ і себе саму.

 Я завжди приводжу приклад того, що людина не може жити поза суспільством. (Амала і Камала). І що саме важливе – це те що третину свого життя людина вчиться жити в суспільстві. На жаль соціальним ролям і культурним нормам не можна навчитися по книгам.

У доіндустріальномі суспільстві виділяють такі етапи соціалізації:

Етапи соціалізації

1.Дитинство (Гра під час якої індивід «приміряє» ролі)

2. Підлітковий вік(Фантазії, уявлення себе представником тієї чи іншої спеціальності)

3. Юність (Вибір професії, залежно від своїх інтересів, уподобань, враховуючи при цьому свої можливості)

4.Зрілість (Самостійність критерії 1 Самозабезпечення засобами існування. 2 Фінансова грамотність.3.Проживання окремо від батьків. 4 самостійність у виборі способу життя.5 Здатність відповідати перед законом.6 Участь у виборах. 7 Укладання шлюбу.)

5.Старість (старий, що малий)
Соціальний досвід включає в себе багато складових, серед яких виділяються дві основні:
а) норми, правила, цінності, відносини і т.п. соціального середовища;
б) культура праці, виробничої та інших видів діяльності.
Соціалізація не антипод індивідуалізації. Процес соціалізації не веде до нівелювання особистості, індивідуальності людини. Скоріше, навпаки, в процесі соціалізації людина знаходить свою індивідуальність, але найчастіше складним і суперечливим чином.
Засвоєння соціального досвіду завжди суб’єктивно. Одні й ті ж соціальні ситуації по-різному сприймаються і по-різному переживаються різними особистостями. А тому вони залишають неоднаковий слід в психіці, в душі, в особистості.

Соціальна адаптація – це процес входження особистості в соціально-рольові зв’язки і відносини, оволодіння нею соціальними нормами, правилами, цінностями, соціальним досвідом, соціальними відносинами і діями.
Соціальна адаптація особистості здійснюється в двох сферах:
соціально-психологічній сфері життєдіяльності особистості – системі суспільно-психологічних зв’язків і відносин особистості, що виникають при виконанні нею різних соціально-психологічних ролей, тому розрізняють соціально-психологічну адаптацію особистості;
сфері професійних, навчально-пізнавальних та інших діяльнісних зв’язків і відносин особистості, тому потрібно говорити ще й про професійно-діяльнісної соціальної адаптації особистості.
Іншим механізмом соціалізації особистості виступає виховання – керований і цілеспрямований процес соціалізації, в ході якого у свідомості особистості закріплюються суспільно схвалені норми і правила поведінки, моральні та етичні цінності, відносини, що існують у суспільстві.
У найзагальнішому вигляді фактори соціалізації особистості можуть бути представлені у вигляді двох великих груп: в першу входять соціальні фактори, що відображають соціально-культурний аспект соціалізації і які зачіпають проблеми її груповий, історичної, культурної та етнічної специфіки, в другу – індивідуально-особистісні фактори, в значною мірою визначаються своєрідністю життєвого шляху особистості.
До соціальних факторів зазвичай відносять макро-, мезо- і мікрофактори, що відображають соціально-політичні, економічні, історичні, національні і т.д. особливості розвитку особистості, в тому числі і якість життя, екологічну обстановку, виникнення екстремальних та інших соціальних обставин.
Макрофактори – це соціальні і природні детермінанти соціалізації та розвитку особистості, обумовлені її проживанням в складі великих соціальних спільнот.
Країна, держава (в повсякденному розумінні синоніми) – поняття, прийняті для виділення людей, які проживають у певних територіально-адміністративних межах і об’єднаних між собою в силу історичних, соціально-економічних, політичних і психологічних причин. Специфіка розвитку країни, держави визначає найважливіші особливості соціалізації населення, особливо молоді.
139
Культура – система духовних форм забезпечення життєдіяльності та соціалізації людей. Вона охоплює всі сторони життя людини – біологічну (їжа, сон, відпочинок, статевий акт, природні відправлення потреби в чому-небудь), виробничу (створення засобів матеріального життєзабезпечення – знарядь праці, їжі, одягу, жител), духовну (мова і мовна діяльність , світогляд, естетична діяльність та ін.), соціальну (комунікація, соціальні відносини).
Мезофактори – це детермінанти соціалізації особистості, обумовлені її проживанням у складі спільнот середньої величини.
Етнос (нація) – історично сформована на певній території стійка сукупність людей, що володіє єдиною мовою, спільними відносно стабільними особливостями культури і психіки, а також загальним самосвідомістю (усвідомленням своєї єдності і відмінності від усіх інших подібних утворень), зафіксованим у самоназві. Належність до тієї чи іншої нації, її традицій багато в чому визначає специфіку соціалізації особистості.
Регіональні умови – умови, характерні для соціалізації людей, що проживають в тій чи іншій частині країни, держави, що має свої відмінні риси (єдину соціально-економічну систему, спільне історичне минуле, культурне та соціальне своєрідність).
Тип поселення – село, селище, місто, район, в силу певних причин надають своєрідність соціалізації людей в них проживають.
Засоби масової комунікації – технічні засоби (преса, радіо, кінематограф, телебачення), за допомогою яких здійснюється поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм і т.п.) на кількісно великі аудиторії.
Мікрочинники – це детермінанти соціалізації особистості, що відносяться до виховання і навчання людей в малих групах (родині, трудовому колективі, релігійної організації або навчальному закладі).
Особливе значення в соціалізації особистості відіграє історичний розвиток держави, спільності, груп людей, до яких вона належить. Кожен період і етап розвитку людського суспільства пред’являє і певні вимоги до особистості.
Помічено також, що в стабільні періоди суспільного розвитку більш соціально адаптованими до навколишньої дійсності виявилися люди з переважанням орієнтації на групові цінності, в той час як в переломні кризові моменти історії активізувалися різні типи особистості: з одного боку, ті, у яких одночасно переважають і загальнолюдські і індивідуально-особистісні домагання; а з іншого – люди, котрі втікають від громадських бур за допомогою звичних сте реотипів орієнтації на групові норми, притаманні стабільному етапу розвитку соціуму. В умовах суспільної кризи домінування останнього із зазначених типів особистостей веде до пошуків “зовнішніх” ворогів, переваги “своєї” (національної, професійної, вікової, територіальної і т.п.)

Розвиток суспільства характеризується підвищенням вимог до активності кожної окремої людини як суб'єкта власної долі. Процес соціалізації молоді на сучасному етапі характеризується усвідомленням важливості не тільки зовнішніх, а й внутрішніх факторів професійного самовизначення в умовах навчання і на основі отриманих знань будувати життєві плани, усвідомлювати життєвий потенціал, розвивати здатність до самоактуалізації та самореалізації власної особистості.

У викладанні історії – соціалізація, як складова частина життя людини в соціумі проходить наскрізною лінією через весь курс. Учні вивчають суспільну організацію суспільства від появи людини на Землі і до сучасного часу.(Слайд «Суспільні формації»)

Вивчаючи персоналії учені розуміють наскільки та чи інша людина змогла реалізувати себе в соціумі. Скільки потрібно було змінити професій,щоб обрати потрібну. Як людина досягає успіху. Тобто формується професійне самовизначення.  (Слайд «визначні особистості») 

(“процес прийняття рішення особистістю щодо вибору майбутньої трудової діяльності”)  Зміст професійного самовизначення “полягає в усвідомлені особистістю себе як суб'єкта конкретної професійної діяльності і передбачає самооцінку людиною індивідуально-психологічних якостей та зіставлення своїх можливостей з психологічними вимогами професій до спеціаліста; усвідомлення своєї ролі в даній системі соціальних відносин і своєї відповідальності за успішне виконання діяльності та реалізацію своїх здібностей; саморегуляцію поведінки, спрямованої на досягнення поставленої мети”. Таке визначення характеризує етап особистісного професійного вибору, який зумовлено попереднім розвитком особистості, її самосвідомості, адекватністю процесів самопізнання, інформованістю щодо професій і їх психологічних вимог до спеціалістів.Професійне самовизначення відрізняється від мрій про майбутнє. Воно пов'язане з плануванням, обдумуванням професійного життєвого шляху на самому початку.

Зміст професійного самовизначення полягає у побудові особистого професійного плану. Якраз на уроках суспільствознавчих дисциплін учні і отримують розуміння поняття «соціум», «суспільство» та починають розуміти своє місце в ньому. Складають уявлення про світ та його розвиток.

   На вибір професії впливають як соціальні цінності (суспільна значущість професії), так і особистісні. Слайд

         Професійне самовизначення є цілісним процесом. У кожному конкретному випадку в ньому певною мірою присутні всі його структурні складові. Аспекти самореалізації, вибору і адаптації є взаємопов'язаними компонентами структури професійного самовизначення. Виявляючись як акцентовані психологічні змісти індивідуальних профорієнтаційних ситуацій, вони виступають вузловими проблемами професійного самовизначення особистості. Кожна з цих проблем може бути розглянута з точки зору духовного, психологічного і соціально-психологічного рівня у процесі її розв'язання, залежно від рівня розвитку особистості, її життєвого досвіду, місця, яке належатиме професійній діяльності в житті людини, особистісної значущості для неї обраного напрямку професійної діяльності.  Більш детально про професійне самовизначення та деякі практичні аспекти розкажуть  Вам мої колеги з творчої групи.